Дайджест для прокурорів [№5]

Дайджест щодо питань про:

1. Можливі зміни у податковому законодавстві та їх вплив на сферу кримінальної юстиції.

Верховною Радою України 30 березня цього року було схвалено в першому читанні законопроєкт № 5153 «Про внесення змін до Податкового кодексу України про стимулювання детінізації доходів і підвищення податкової культури громадян шляхом введення добровільного декларування фізичними особами належних їм активів і сплати одноразового збору до бюджету». Ним передбачено, зокрема, проведення одноразового (спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб. Ця процедура становить собою особливий порядок добровільного декларування фізичною особою належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи були одержані (набуті) за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року. Таке декларування має проводитись у період з 1 липня 2021 року по 1 липня 2022 року.

Вказаний законопроєкт також визначає, що скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням можуть фізичні особи – резиденти, у тому числі самозайняті особи, а також фізичні особи, які не є резидентами України, але які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи на момент нарахування (отримання) доходів, за рахунок яких були отримані (набуті) об’єкти декларування, і які відповідно до Податкового Кодексу України є чи були платниками податків. До об’єктів такого декларування законодавець відносить певні види валютних цінностей, а також нерухоме майно.

Такі законодавчі зміни вимагають встановлення певних гарантій для осіб, якими було подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, оскільки КК України передбачає відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) та за ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ст.ст. 212, 212-1 КК України). З огляду на це Верховною Радою України 30 березня цього року було прийнято за основу проєкт Закону України про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України у зв’язку із внесенням змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету (реєстр. № 5156), поданий Президентом України.

Вказаний документ передбачає скасування кримінальної відповідальності за ст.ст. 212, 212-1 КК України у випадках, якщо відповідні діяння пов’язані з придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, одержанням, використанням об’єктів, щодо яких особою було подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму збору відповідно до нових положень Податкового кодексу України. Встановлено також додаткові умови такого звільнення, зокрема, вчинення відповідних діянь до 1 січня 2021 року.

Водночас передбачається доповнення КК України новою статтею 232-3, якою буде встановлено кримінальну відповідальність за незаконне розголошення, передачу або надання доступу до інформації, що міститься в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації.

Деяких змін мають зазнати і положення КПК України. Так, інформацію про подану одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, додані до неї документи, а також інформацію, за якою можна ідентифікувати особу декларанта, визнано такою, з приводу якої свідок не може бути допитаний (п. 3 ч. 2 ст. 65 КПК України). Оригінали або копії таких декларацій та додані до них документи пропонується віднести до речей і документів, до яких заборонено доступ (п. 3 ч. 1 ст. 161 КПК України). Крім того, передбачається встановлення вимог до слідчого або прокурора у кримінальних провадженнях про правопорушення, визначені у ст.ст. 212, 212-1 КК України, невідкладно проводити перевірку щодо зв’язку обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, з об’єктами, стосовно яких було подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію відповідно до положень Податкового кодексу України. Встановлення такого зв’язку пропонується визнати підставою для закриття слідчим кримінального провадження (ч. 1 ст. 284 КПК України).

2. Поняття «інше приміщення» в контексті проникнення як кваліфікуючої ознаки кримінальних правопорушень проти власності.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 18 березня 2021 року ухвалив ще одне рішення з приводу кваліфікації дій, пов’язаних із незаконним проникненням у житло чи інше приміщення.

За обставинами справи засуджений проник до технічного приміщення пошти, придатного для зберігання товарно-матеріальних цінностей та до якого немає вільного доступу, де в присутності начальника зазначеного поштового відділення зі столу відкрито викрав належні їй мобільні телефони. Вироком суду першої інстанції його було засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України. Ухвалою апеляційного суду вирок було залишено без змін.

Сторона захисту подала касаційну скаргу, в якій вказувалось на неправильну кваліфікацію і наголошувалось, що доступ до робочого місця працівника пошти є вільним через прохід біля колишніх кабін міжміського зв’язку, а тому вважає, що приміщення відділення Укрпошти не є іншим приміщенням або сховищем.

Своєю чергою Верховний Суд наводить такі аргументи. Так, проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає потрапляння особи у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо). Як було встановлено судом першої інстанції, технічне приміщення пошти придатне для зберігання товарно-матеріальних цінностей, до нього немає вільного доступу і воно має металеве загородження, через яке переліз засуджений для заволодіння чужим майном. Враховуючи викладене, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду Суд залишив без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

До речі, сторона захисту в своїй скарзі послалась на постанову Верховного Суду від 19 листопада 2018 року в справі № 205/5830/16-к. Для порівняння, в цій постанові йшлося про ситуацію, коли зловмисник викрав майно, проникнувши на територію двору приватного домоволодіння, огородженого парканом. Суд не визнав цей двір сховищем, зазначивши, що не є сховищем подвір’я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб внаслідок незавершеності, наявності пошкоджень, конструктивних особливостей. Також не може бути сховищем таке подвір’я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об’єкти громадського користування (наприклад, колодязь) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка) або влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір’я, тощо.

Таким чином, фактичні обставини конкретного кримінального правопорушення мають орієнтувати на визнання певної території приміщенням чи сховищем, а отже, і на наявність чи відсутність у діях особи проникнення як кваліфікуючої ознаки.

3. Щодо підстави отримання зразків для судово-медичної експертизи у справах про кримінальні правопорушення, передбачені ст. 286 КК України.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2019 року особу було засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. До обставин, що обтяжують покарання, суд відніс вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп’яніння. Ухвалою суду апеляційної інстанції вирок було залишено без змін.

Захисник обвинуваченого подав касаційну скаргу, в якій оспорює, у тому числі, правомірність визнання алкогольного сп’яніння обставиною, що обтяжує покарання. На його думку, висновок судово-медичного експерта є недопустимим доказом, оскільки зразки крові, на підставі яких проводилась експертиза, були отримані органом досудового розслідування на підставі запиту слідчого, а не за ухвалою слідчого судді, що порушує вимоги ст.ст. 159, 160, 162 КПК України (регулюють питання тимчасового доступу до речей і документів).

У свою чергу колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними посилання захисника на необхідність дотримання органом досудового розслідування вимог вказаних норм при отриманні зразків для експертизи з огляду на те, що дані про стан сп’яніння підозрюваного у момент вчинення кримінального правопорушення не належать до охоронюваної законом лікарської таємниці, оскільки не вказують ні на факт звернення особи за медичною допомогою, ні на дані про хворобу (діагноз, епікриз тощо) особи, ні про застосоване лікування, тобто не охоплюються предметом цієї охоронюваної законом таємниці.