Дайджест №9

Дайджест для прокурорів [№9]

Дайджест щодо питань про:

1. Невідповідність Конституції України ч. 1 ст. 81 і ч. 1 ст. 82 Кримінального кодексу України.

Звертаємо увагу на рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, частину першу статті 81 (,,Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”) і частину першу статті 82 (,,Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким”) КК України з підстав неможливості їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Передусім увага в цьому рішенні акцентується на визнанні людської гідності найвищою соціальною цінністю відповідно до ст. 3 Конституції України. Безумовне право на повагу до людської гідності встановлюється в ст. 28 Конституції України.

Суд послався і на конкретні приклади із практики органів конституційної юрисдикції європейських держав, якій притаманне визнання гідності людини як сутнісної основи всіх інших людських прав.

Що стосується практики Європейського суду з прав людини, то для неї, як зазначив Суд, теж важливе значення має таке поняття, як ,,людська гідність”. Суд вказує, що на підставі цього поняття визначають абсолютну межу втручання держави в права людей. Також у рішенні зазначається про ключове значення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої встановлено заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Звертається увага і на таку мету покарання, як виправлення засудженого, що закріплена в ст. 50 КК України і дає підстави стверджувати, що виправлення і соціальна реабілітація є правом засудженої особи, у тому числі і до довічного позбавлення волі. Таке право гарантовано в ч. 3 ст. 10 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, за якою держави зобов’язалися, що пенітенціарна система включатиме таке ставлення до в’язнів, за якого неодмінною метою буде їх виправлення і соціальна реабілітація. У цьому контексті згадується і про гарантії права на вільний розвиток своєї особистості, передбачені ст. 23 Конституції України, з якого випливає інтерес ув’язненого до соціальної реабілітації.

Що стосується передбаченого в КК України порядку звільнення від відбування довічного позбавлення волі, то його Конституційний Суд не вважає таким, що містить реальну перспективу звільнення в розумінні практики ЄСПЛ.

Довічне позбавлення волі особи без подальшої можливості її звільнення означає урівняння строку довічного позбавлення волі з позбавленням волі до завершення природнього життя людини, а отже, заперечує не тільки мету покарання, а й саму сутність людської гідності, ставить під сумнів її абсолютний характер та становить порушення позитивного обов’язку держави захищати гідність людини, а отже, не відповідає частині першій статті 3, статті 23, частині другій статті 28, частині третій статті 63 Конституції України.

З огляду на установлення низкою рішень ЄСПЛ фактів порушення Україною статті 3 Конвенції на підставі того, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, та з урахуванням того, що частина друга статті 28 Конституції України є тотожною статті 3 Конвенції, Конституційний Суд України вважає, що встановлене Кодексом покарання у вигляді довічного позбавлення волі як покарання без перспективи звільнення є несумісним із вимогами Конституції України.

Суд вважає за доцільне виокремлення у кримінальному законодавстві, в межах інститутів умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та/або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, порядку дострокового звільнення засуджених від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, який враховував би юридичну природу цього виду покарання та не допускав би його урівнювання з іншими видами покарань.

Обов’язком Верховної Ради України є законодавче забезпечення реалістичної перспективи звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням або умовно-дострокового звільнення. При цьому, на думку Суду, слід враховувати, що заміна невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням не має бути передумовою умовно-дострокового звільнення.

2. Затвердження нової Інструкції, що регулює порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа в органах прокуратури України.

Інструкцію про порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа в органах прокуратури України було затверджено наказом Генерального прокурора від 17 вересня 2021 року № 293. У ній визначено основні принципи, завдання, умови організації та проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа в органах прокуратури України.

Згідно з Інструкцією основними завданнями досліджень із залученням експерта-поліграфолога в органах прокуратури є:

  • забезпечення прозорості, об’єктивності підготовки та прийняття кадрових рішень;
  • підвищення ефективності проведення службових розслідувань в органах прокуратури;
  • перевірка можливої причетності до порушення вимог законодавства щодо порядку поводження з інформацією, службовими матеріалами та документами.

Обов’язковими підставами для проведення такого дослідження є заява про добровільну участь у дослідженні, а також визначення завдання на його проведення із зазначенням, зокрема, обставин, з приводу яких воно проводиться, мети проведення і тематики питань.

Окрім принципу добровільної згоди та правомірності (проведення дослідження лише за наявності завдання) Інструкція передбачає дотримання при проведенні дослідження принципів комплексності та всебічного забезпечення прав і свобод людини. Комплексність означає використання експертом усіх наявних методичних можливостей для забезпечення повної та всебічної обґрунтованості висновків стосовно суб’єкта дослідження. У свою чергу всебічне забезпечення прав і свобод людини передбачає невтручання у приватне і сімейне життя, відсутність посягань на свободу думки, совісті й релігії. Крім того, дослідження не може проводитись щодо особи, яка перебуває у стані вагітності, а також за наявності загальних медичних протипоказань.

Інструкція містить перелік обставин, яких може стосуватися завдання на проведення дослідження, а також встановлює заборони та обмеження щодо його проведення для отримання певних видів інформації. Зокрема, якщо дослідження стосується інформації, що становить державну таємницю, до його проведення залучається експерт, який має допуск до державної таємниці.

Перед початком дослідження експерт зобов’язаний інформувати суб’єкта дослідження щодо мети дослідження, тематики питань і того, з якого приводу воно проводиться.

Дослідження не передбачає отримання незаперечних результатів. Висновки за його результатами мають виключно ймовірний та орієнтувальний характер і розглядаються у сукупності з іншою перевіреною інформацією. Результати дослідження також не мають жодних правових наслідків і не можуть бути підставою для прийняття будь-яких адміністративно-управлінських рішень стосовно суб’єкта дослідження. Так само і відмова від участі в дослідженні не передбачає жодних правових наслідків і не свідчить про наявність у особи прихованої інформації.

3. Позицію Верховного Суду щодо участі захисника при проведенні пред’явлення для впізнання.

Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 164/154/20 вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Згідно з вироком особу було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України. Ухвалою апеляційного суду вирок було залишено без змін. Захисник на вказані рішення подав касаційну скаргу, одним із доводів якої був недопустимий характер доказу – протоколу пред’явлення для впізнання, оскільки ця слідча дія була проведена із неповнолітнім без обов’язкової участі захисника, що є порушенням права засудженого на захист.

Суд, своєю чергою, навів положення ст. 52 КПК України про те, що обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні: щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою. Суд зауважив, що із матеріалів провадження вбачається, що засуджений не був у статусі підозрюваного на час проведення слідчої дії, а тому у слідчого не було підстав для забезпечення його захисником. Крім того, під час проведення цієї слідчої дії були присутні педагог і матір засудженого, що підтверджується відповідним протоколом.

Колегія суддів також звернула увагу на те, що така процесуальна дія, як пред’явленням особи для впізнання, пов’язана з необхідністю отримання доказів, які мають об’єктивний характер, тобто таких, що не залежать від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів.

З огляду на викладене за результатами розгляду касаційної скарги захисника Суд залишив її без задоволення, а вирок суду першої інстанції і ухвалу касаційного суду – без змін.