«Зміни у зв’язку з прийняттям Закону України «Про приєднання України до Конвенції про екстрадицію» та Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини»

Закон України «Про приєднання України до Конвенції про екстрадицію» № 2674-ІХ від 18 жовтня 2022 року.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2674-20#Text

Набув чинності 15 листопада 2022 року.

Україна приєдналась до Конвенції про екстрадицію, укладеної 26 грудня 1933 року (далі – Конвенція), яка набуває чинності для України через тридцять днів після здачі на зберігання Україною її документа про приєднання.

Відповідно до положень вказаної Конвенції:

• кожна з держав-підписантів бере на себе зобов’язання видавати будь-якій запитуючій Державі осіб, які можуть перебувати на їхніх територіях і які є обвинуваченими або засудженими. Така видача можлива лише за двох обов’язкових умов:
• якщо запитуюча Держава має юрисдикцію судити та застосовувати покарання за правопорушення, у якому обвинувачується особа;
• якщо діяння, за яке вимагається екстрадиція, є злочином і карається відповідно до законів запитуючої Держави та запитуваної Держави мінімальним покаранням у виді позбавлення волі на один рік.
• у випадку, якщо особа, екстрадиція якої вимагається, є громадянином запитуваної Держави, можливість або неможливість її видачі визначається у судовому рішенні цієї держави відповідно до законодавства чи обставин справи (ст. 2 Конвенції);
• передбачено винятки, коли екстрадиція не здійснюється, однак запитувана держава може вирішувати, чи застосовувати ці винятки в тому чи іншому випадку (ст. 3 Конвенції);
• запит про екстрадицію складається відповідним дипломатичним представником. Коли такого представника немає, консульські посадові особи можуть виконати цю функцію або уряди можуть безпосередньо зноситися один з одним (ст. 5 Конвенції);
• після отримання запиту про екстрадицію у формі, визначеній у ст. 5, запитувана Держава вживає всіх необхідних заходів для арешту особи, видача якої вимагається (ст. 9 Конвенції).

Приєднуючись до вказаної Конвенції, Україна внесла деякі застереження до положень Конвенції, закріпивши їх у Законі № 2674-ІХ:

• Україна не видаватиме іншій державі громадян України (до ст. 2);
• Україна може відмовити у видачі особи у випадку, якщо є обґрунтовані підстави вважати, що екстрадиція суперечить інтересам національної безпеки України (до ст. 3);
• в Україні запити про екстрадицію складає та отримує Офіс Генерального прокурора (під час досудового розслідування) та Міністерство юстиції України (під час судового провадження або виконання вироку) (до статей 5 і 9).

Конвенцією встановлено також інші правила здійснення екстрадиції, зокрема:

• коли декілька держав запитують екстрадицію особи за одне і те саме правопорушення, перевага надається Державі, на території якої таке правопорушення було вчинено;
• якщо особу розшукують за вчинення кількох злочинів, перевага надається Державі, в межах якої було вчинено злочин, за який передбачене більш суворе покарання згідно із законодавством Держави, що видає;
• запитуюча Держава може за допомогою будь-якого засобу зв’язку просити про тимчасове або запобіжне затримання особи у разі наявності принаймні ордеру суду про затримання особи та якщо Держава одночасно висловлює готовність вимагати екстрадицію в установленому порядку;
• у разі відмови в екстрадиції особи запит не може бути повторно направлений у зв’язку з тим же інкримінованим діянням;
• предмети, виявлені у екстрадованої особи, отримані внаслідок вчинення незаконного діяння, у зв’язку з яким вимагається екстрадиція або які можуть бути використані як доказ, конфіскуються та передаються запитуючій Державі, незважаючи на те, що обвинувачену особу може бути неможливо видати через нестандартну ситуацію, таку як її втеча або смерть;
• у разі задоволення запиту на екстрадицію запитуюча Держава зобов’язується, зокрема, застосовувати до обвинуваченої особи м’якше покарання, ніж смертна кара, якщо згідно з законодавством країни, в якій особа переховувалася, смертна кара не застосовується;
• жоден запит про екстрадицію не може ґрунтуватися на положеннях цієї Конвенції, якщо правопорушення, про яке йдеться, було вчинено до здачі на зберігання ратифікаційної грамоти.

2. Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року.

 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2690-20#Text

 Набув чинності 6 листопада 2022 року.

 У Кримінальному кодексі України (КК України) зазнали змін статті 81 «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання» та 82 «Заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким».

 Відтепер:

• умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване не лише після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а й у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
• невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена судом більш м’яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким. У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для цього виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком (нова редакція ч. 1 ст. 82 КК України, яку раніше було визнано неконституційною).

Внесено численні зміни до положень Кримінального процесуального кодексу України (КПК України).

Відтепер:

• клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк розглядається колегіально судом у складі трьох суддів (ч. 2 ст. 31);
• виправданий, засуджений має право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження після набуття судовим рішенням законної сили у порядку, передбаченому ст. 533-1 КПК України (ч. 3 ст. 43);
• виправданий, засуджений, особа, стосовно якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру, потерпілий, представник юридичної особи, їх захисники та законні представники мають право звернутися із заявою про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, учасниками в якому вони були, до суду, в якому зберігаються такі матеріали (нова ст. 533-1);
• уточнено правила розмежування повноважень із застосування запобіжних заходів залежно від стадії кримінального провадження. Вказано, що запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором, або за клопотанням прокурора до початку підготовчого судового засідання (нова редакція ч. 4 ст. 176);
• у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами ст. 199 (нова ч. 6 цієї статті);
• у новій редакції викладено ч. 3 ст. 315 («Вирішення питань, пов’язаних з підготовкою до судового розгляду»), яка раніше визнавалась неконституційною;
• змін зазнала ст. 331, нова назва якої – «Обрання, скасування або зміна запобіжного заходу в суді». Передусім це зміни, що стосуються підстав для розгляду судом питання продовження запобіжного заходу (ч. 3 вказаної статті);
• у резолютивній частині обвинувального вироку, поряд з іншими відомостями, має зазначатися інформація про запобіжний захід до набрання вироком законної сили (ч. 4 ст. 374);
• суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції (ч. 3 ст. 433);
• резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції має містити відомості про рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про запобіжний захід (п. 3 ч. 1 ст. 442);
• ст. 467, що стосується судових рішень за наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами, доповнено положенням про необхідність вирішення питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і надіслання справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;
• під час виконання вироків суд має право вирішувати питання не лише про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, а й про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі (нова редакція п. 3 ч. 1 ст. 537);
• розгляд питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів (нова редакція ч. 3 ст. 539);
• у разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням, розгляд повторного клопотання щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може мати місце не раніше ніж через рік з дня винесення судом ухвали про відмову (нова редакція ч. 7 ст. 539).