Дайджест для прокурорів [№13] (#3 воєнний стан)

Дайджест останніх змін до законодавства щодо:

1. Набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або його зміни з інших підстав» від 15 березня 2022 року № 2125-IX.

Згідно з цим документом розділ ІХ Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) доповнено новою ст. 616, яка регламентує порядок скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (визначення поняття «особливий період» міститься у ст. 1 Закону України «Про оборону України»), а також заміну запобіжного заходу з інших підстав, пов’язаних із воєнним станом і бойовими діями.

Так, підозрюваний або обвинувачений, який на стадії досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, може звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (ч. 1 ст. 616 КПК України). Втім, це положення містить низку обмежень. Такого права не мають особи, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні злочинів окремих категорій. Зокрема, це злочини проти основ національної безпеки України, умисне вбивство та інші насильницькі злочини, деякі злочини проти власності (ст.ст. 186, 187, 189 КК України), громадської безпеки, більша частина кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Прокурор за результатами розгляду такого клопотання може звернутися до слідчого судді або суду із клопотанням про скасування особі запобіжного заходу у виді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Також прокурору в кожному конкретному випадку слід звертати увагу на наявність умов, відповідно до яких особа може проходити військову службу. Це має підтверджуватися, у тому числі, висновком про придатність особи до несення військової служби в умовах воєнного стану (див. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402). Виклад обставин на підтвердження цього має міститись у клопотанні. Крім відомостей про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у клопотанні необхідно обґрунтовувати відсутність ризиків ухилення від військової служби.

Такі клопотання слідчий суддя або суд мають розглядати невідкладно (ч. 2 ст. 616 КПК України). У разі задоволення клопотання підозрюваний або обвинувачений має не пізніше 24 годин з’явитися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації. Інакше прокурор повинен подати клопотання про обрання стосовно цієї особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою. На прокурора покладається контроль за виконанням ухвали.

Що стосується підозрюваних чи обвинувачених, яким обрано інший запобіжний захід, то вони теж мають право звернутися до прокурора з таким самим клопотанням. Крім того, запобіжний захід у виді застави за клопотанням підозрюваного чи обвинуваченого може бути замінений на особисте зобов’язання, якщо таке клопотання обґрунтоване бажанням використати кошти, передані в заставу (в повному обсязі або частково), для внесення на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України.

Відповідно до ч. 6 ст. 616 КПК України у місцях ведення активних бойових дій за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого слідчий суддя, суд має право розглянути питання про заміну запобіжного заходу у виді домашнього арешту на запобіжний захід у виді особистого зобов’язання.

 
2. Набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про електронні комунікації» щодо підвищення ефективності досудового розслідування «за гарячими слідами» та протидії кібератакам” від 15 березня 2022 року № 2137-IX.

Вказаним Законом внесено зміни до ст. 71 КПК України, внаслідок чого розширено повноваження спеціаліста у кримінальному провадженні. Окрім права надавати консультації та висновки, його уповноважено надавати пояснення і довідки, зокрема довідки з питань, що належать до сфери його знань, у випадках зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису (далі – зняття показань). Порядок проведення такої слідчої дії, як зняття показань, відтепер регламентовано в новій ст. 245-1 КПК України (проводиться на підставі постанови слідчого, прокурора).

Також Законом було доповнено вимоги до змісту протоколу (ст. 104 КПК України). Відповідно до ч. 3 цієї статті заключна частина протоколу додатково повинна містити відомості про виготовлені дублікати документів, а також копії інформації, у тому числі комп’ютерних даних, та спосіб їх ідентифікації. Нагадаємо, що, крім цих відомостей, у вказаному положенні міститься вимога щодо наявності у протоколі відомостей про вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу та зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

У ч. 6 ст. 110 КПК України було передбачено можливість виготовлення постанови слідчого або прокурора в електронній формі з використанням або кваліфікованого електронного підпису, або Інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування (система, що відповідно до ст. 106-1 КПК України забезпечує створення, збирання, зберігання, пошук, оброблення і передачу матеріалів та інформації (відомостей) у кримінальному провадженні).

Крім того, доповнено перелік видів процесуальних витрат. Тепер до них відносяться і витрати, пов’язані з виготовленням дублікатів та копій документів (ст. 118 КПК України).

Законом передбачено право володільця комп’ютерних систем або їх частин тощо вимагати, щоб особа, яка здійснює тимчасове вилучення таких об’єктів, залишила володільцю копії інформації з комп’ютерних систем або їх частин (за наявності технічної можливості для копіювання). При цьому використовуються матеріальні носії, а також технічні засоби володільця. До цього процесу залучається спеціаліст. Втім, це положення не поширюється на випадки, якщо обіг інформації заборонено законом (ч. 2 ст. 168 КПК України).

Новою редакцією ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено низку випадків, коли на комп’ютерні системи чи їх частини може накладатися арешт:

– якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

– якщо вони є засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення;

– якщо вони зберегли на собі сліди кримінального правопорушення;

– якщо арешт проводиться з метою забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру або відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди;

– якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження;

– якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний із подоланням системи логічного захисту.

Прокурор та слідчий під час проведення обшуку тепер мають право долати системи логічного захисту, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється зняти (деактивувати) системи логічного захисту. Крім того, якщо під час обшуку було виявлено можливість доступу до комп’ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, для виявлення яких не надано дозвіл на проведення обшуку, але інформація, що на них міститься, має значення для кримінального провадження, прокурор або слідчий має право здійснити пошук, виявлення та фіксацію такої інформації на місці проведення обшуку (ч. 6 ст. 236 КПК України). Огляд отриманих комп’ютерних даних проводиться слідчим, прокурором шляхом відображення у протоколі огляду інформації, яку вони містять (ч. 2 ст. 237 КПК України).

Звертаємо увагу також на термінологічне уточнення змісту ч. 1 ст. 268 КПК України, в якому визначено поняття такої негласної слідчої (розшукової) дії, як установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, а відтепер – «радіообладнання» (радіоелектронного засобу). Крім того, у ч. 5 цієї статті було визначено, що установлення місцезнаходження радіообладнання (радіоелектронного засобу) за заявою власника такого обладнання чи засобу не потребує дозволу слідчого судді.

Було доповнено новими положеннями і ст. 615 КПК України. Так, у ній передбачено, що строк письмового повідомлення про підозру затриманій особі (24 години) в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України продовжується до 72 годин із моменту її затримання. У разі невручення такого повідомлення у вказаний строк особа підлягає негайному звільненню (ч. 7 ст. 615). Згідно з ч. 8 цієї статті у кримінальних провадженнях, де жодній особі не було повідомлено про підозру на дату введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, строк від дати введення до дати скасування або закінчення відповідного стану або заходів не зараховується до загальних строків досудового розслідування.

У пункті 20-7 розділу ІХ «Перехідні положення» КПК України також було визначено, що під час дії воєнного або надзвичайного стану на території України тимчасовий доступ до речей і документів, визначених у п.п. 2, 5, 7, 8 ч. 1 ст. 162, здійснюється на підставі постанови прокурора, погодженої з керівником прокуратури. До таких речей і документів належать:

– відомості, які можуть становити лікарську та банківську таємниці;

– інформація, якою володіють оператори та провайдери телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;

– персональні дані особи, якими вона особисто володіє або вони є у базі персональних даних, наявній у володільця персональних даних.